Петиція за Героя України: Ірина Фаріон і виклик системі
Автор: Михайло Шевелюк
19 липня 2024 року сталася трагедія, яка назавжди змінила Україну. У Львові, біля власного дому, була смертельно поранена одна з найрішучіших захисниць української мови – професорка, народна депутатка, мовознавець Ірина Дмитрівна Фаріон. Я добре пам’ятаю її силу духу та непохитні переконання. Після трагедії виникла петиція про присвоєння їй звання Героя України — як моральний та політичний імператив.
1. Старт ініціативи: душевне та свідоме рішення
24 липня 2024 року — рівно через п’ять днів після смерті Ірини Дмитрівни — я оформив звернення на сайті Кабміну під назвою «Надати Ірині Дмитрівні Фаріон звання Герой України (посмертно)» . У ньому було вказано: «Багата наукова спадщина та просвітницька діяльність Ірини Фаріон має стати фундаментом формування україноцентричного світогляду майбутніх поколінь українців… вона продовжувала ідеологічну боротьбу, на вівтар якої віддала своє життя» .
Текст написала ініціативна команда під проводом Оксани Микитюк.
Це не була випадкова ініціатива — це був обов’язок перед Україною, перед її вбитою захисницею. Неможливо заслужити на Героя України — таким званням відзначають виняткові вчинки, право боротися за які завжди давав лише один голос — голос, який не змовкає, навіть якщо його стріляють у голову.
2. Народний консенсус: понад 25 000 сердець
Інтернет-спільнота згуртувалася. До 5 вересня 2024 року петиція набрала необхідні 25 000 підписів . Це не просто цифри — це справжні історії української гідності. Люди приєднувалися: освітяни, волонтери, студенти, журналісти. Підпис мав значення. Він був промовистим «так» — за мову, за пам’ять, за нашу недоторкану націю.
Журналісти звернули увагу: «Петиція до Кабміну… набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів» . Суспільне повідомило: «Петиція… набрала понад 25 тисяч голосів» . Сили суспільного запиту — потужні. Це не протест, а запит на справедливість.
3. Державний бюрократизм: нокдаун на старті
Попри успіх у збиранні, офіційна відповідь від Офісу Президента стала демонстрацією системного спротиву. Головком довів: адміністрація відмовилася реєструвати звернення на сайті президента, посилаючись на Указ Кучми (2002), згідно з яким подання можуть подавати лише певні державні установи — не фізособи . Іншими словами: навіть 25 000 підписів — недостатньо для врахування.
Це по суті означає подвійні стандарти. Кожен можновладець може ініціювати зміни, а коли українці самі стикаються з трагічною несправедливістю — належать до лише статистики. Це — небезпечна прецедентність: побутова дискредитація демократичного механізму, який має поєднувати владу і суспільство. Політичний сигнал — такий: «Ви можете голосувати, але результатів не дочекаєтеся».
4. Держоргани: між слабкістю і байдужістю
Відповідь прем’єра Дениса Шмигаля дала надію: нагородна комісія Міносвіти МОН мала б розглянути документ . Однак сам факт, що звернення фізособи мусило потрапити в систему через агентства МОН — це індикатор окремої державної логіки: питання Героя України зводиться не до заслуг, а до проходження бюрократичних лабіринтів.
Кому відданий цей механізм? Кому служить? Ми всі — громадяни — несемо його створеним, обслуговуємо, платимо податки. А механізм ігнорує нас.
5. Символічний запит: чому це важливо
5.1. Потужне міжнародне значення
Ірина Фаріон — це не просто загиблий учений. Це символ опору у війні за мову, культуру, самобутність. Звання Героя України стало б міжнародним «Путівником істини»: вона боролась за українську мову як цивілізаційний маяк серед інформаційного шторму Росії. Її визнання було б лейтмотивом для правозахисних баталій, глобальних дебатів, культурної трансформації.
5.2. Національний прецедент
Ми маємо приклади: Герой України — не лише для повстанців, військових, лікарів. Герої можуть бути журналісти, добровольці, мовознавці. Якщо ми закріпимо цю традицію — вони стануть прикладом наступним поколінням. Герой — це не просто статус. Це маяк для мови, науки, свободи.
6. Що варто зробити: не чекати технічного вирішення:
- Піднімати питання в парламенті та місцевій владі. Петиція — це стартова точка. Подання має бути оформлене через відповідні структури: ВРУ, МОН, РНБО, Кабмін — відповідно до Указу президента.
- Громадянський тиск. Ми маємо надсилати телеграми, листи до депутатів, чиновників, нагородної комісії. Демонструвати, що мовознавець — це не випадкова посмертна згадка, а частина державного династичного дискурсу.
- Медіа-кампанії. «Продаж» цієї історії — у її значенні. Руйнування стереотипу: Герой — це не лише «військовий», це захисник будь-якого виміру українства. У мові — той самий фронт.
7. Висновок: чи стане петиція знаком зміни?
Це не просто петиція — це дзвінок, який Кремль боїться почути. Бо голос Ірини Фаріон — гострий. Бо говорила вона не «з порожнім», а з тією силою, яку стріляли. І тепер це голос, що вимагає культурної, мовної та політичної справедливості.
Я пишу цей текст, бо маю боротися. Бо лише так — в критичності, в діалозі шумному з державою, — ми штовхаємо країну до зрілості. Пора рішення — реформи державного визнання героїв, більш системної культурно-національної політики. Бо пам’ять без справи — тінь.
Друзі, колеги, студенти, журналісти, читачі
— підключайтесь до ініціативи. Залиште звернення до Офісу Президента, писемні звернення в МОН, ВРУ, Комісію державних нагород.
- Поширюйте цей текст, робіть резонанс у соцмережах, на каналах.
- Відстоюйте, мотивуйте, захищайте. Це — питання культурної, мовної, національної спадщини.
Декларація відповідальності
Цей текст — не особиста помста, не політичний виток. Це — стріла в сторону державного лицемірства. Щоб неодноразовий голос у лавах соціуму став державним актом. Бо ж справжній Герой не живе тільки у спогадах — він живе в дії. А зараз час діяти.
Михайло Шевелюк
Львів, липень 2025 року
